Активність дитини проявляється насамперед у формі діяльності з орієнтування та пізнання навколишнього світу. Дитина жваво реагує на всі нові для нього предмети, особливо на рухомі, які звучать та яскраво забарвлені. Дитина звісно, що на такі активні подразники повертається, тягнеться до них, хватає їх, тягне в рот, кидає на підлогу і на цій основі опановує перші свої дії.
Велику роль у розвитку знань та навиків (або «скілів» від слова skills) у різних видах діяльності у дитини відіграє наслідування. Спостерігаючи рухи і дії дорослих, діти намагаються відтворити їх. Повторюючи свої спроби, діти поступово опановують складні дії: вчаться ходити, говорити, бігати, користуватися предметами домашнього побуту, опановують побутові, гігієнічні, ігрові навички. Показуючи приклад і супроводжуючи свою діяльність поясненнями, дорослі поступово привчають дитину виконувати цілеспрямовані рухи і дії. Планомірне керівництво та пояснення з боку батьків має винятково важливе значення в розвитку навиків у дітей, починаючи вже з того часу, коли вони здатні розуміти мову оточуючих. Дитина проявляє зацікавлення до тих чи інших дій і навчається їх виконанню тільки в тому випадку, якщо він бачить, як вони виконуються дорослими, і отримує від них вказівки та зрозумілі для неї пояснення.
Виконуючи їх і чуючи похвалу або осуд від дорослих, дитина отримує позитивні і негативні підкріплення своїм діям, що сприяють розвитку та фіксації певних форм поведінки.
Багато навичок, засвоєні у дошкільному віці, особливо побутові та гігієнічні, поступово перетворюються у звички. Спочатку, наприклад, дитина вчиться мити руки, зокрема мити їх і перед їжею, поступово ж це входить у звичку: він починає відчувати потребу у виконанні цієї дії кожного разу, коли треба сідати за стіл для їжі.
Велика кількість навичок в дошкільному віці набувається в процесі гри. Ці навички, однак, не завжди відповідають вимогам, які вони повинні задовольняти. Гра не потребує досягненні високих результатів дії, не вимагає певної якості виконання. У грі дитина легко мириться з приблизними схожістю дії з тим зразком, якому слід.
Інший характер набуває діяльність дітей після вступу до школи. З початком навчання до дій дитини пред’являються все більш високі вимоги. Від дитини вимагається свідома діяльність, спрямована на досягнення певних конкретних результатів. У випадку ускладнень дитина вже не може відмовитися, як це було в грі, від вирішення поставлених перед ним завдань. І звісно не може задовольнятися випадковими досягненнями. Дитина повинна навчитися дотримуватися необхідні школою норми навчальної роботи і поведінки і виконувати навчальні вправи в строгій відповідності з поставленими завданнями і умовами.
При виконанні цих вправ дитина стикається з серйозними труднощами. Завдання, які перед ним ставляться в школі, значно складніше тих, з якими він мав справу в дошкільному віці. Внаслідок цього раніше засвоєні способи дій часто виявляються недоцільними. Щоб домогтися успішного виконання дій, школа організовує систематичні вправи, спрямовані на вироблення і вдосконалення навичок.
При навчанні грамоті, наприклад, вчитель спеціально вправляє дітей у розчленуванні пропозицій на складові їх слова, вчить ділити слова на склади, склади – на звуки, знайомить дітей з кожним звуком окремо, вчить впізнавати цей звук у різних варіантах поєднання його з іншими звуками. Тільки після того як діти навчилися виділяти і дізнаватися даний звук серед інших звуків, вчитель показує їм друковане і рукописне позначення його, вправляє в впізнавання (читанні) його, спочатку окремо, потім у поєднанні з іншими звуками. Надалі за цими аналітичними операціями слідують вправи у синтезі: в з’єднанні звуків, відповідних прочитується літерах, в склади і в ціле слово. Так зване злиття звуків. При неправильному навчанні учень іноді довгий час читає тільки по буквах, що не поєднуючи їх в склади і слова. Читаючи, наприклад, слово «мама», він називає кожну букву окремо: «ми» – «а», «ми» – «а» – «мама» Тим часом, для того щоб навчитися читати зв’язно, треба, щоб уже на першому етапі навчання дитина, сприймаючи кожну букву окремо, вимовляв звуки не ізольовано, а поєднуючи їх у склади. Тільки при такому способі навчання поступово розвивається цілісне сприйняття складів і слів. Зустрічаючи склади і слова повторно, дитина поступово вивчається впізнавати їх і сприймати з’єднання букв, складові склад або слово, як цілісний образ.
Певна система вправ потрібна і при навчанні письма. Перш ніж знайомитися з рукописними буквами, діти вправляються в листі їх елементів – паличок, крючечків, овалів, напівовалів, потім (при листі літер) вчаться писати ці елементи зв’язно, як цілісний графічний образ звуку, і, нарешті, вправляються в зв’язковому листі складів і слів. Освіта навичок зв’язкового правильного зображення букв при швидкому листі триває навіть у старших класах середньої школи, поки нарешті, в учнів не сформується почерк. Наочно процес поступового об’єднання графічних елементів листа і, нарешті, цілісного листи слів, що представляє типові кімографічні записи процесу письма учнів 1, 2, 3, 4 класів, а також дорослого, який добре володіє навичкою письма.
Система вправі кладеться в основу всіх навичок, набутих в школі. Істотно при цьому, що поряд з більш спеціалізованими навичками (читання, письма, рахунку і т.п.) школяр опановує в процесі навчання і більш загальними вміннями та навичками. Працюючи в класі під керівництвом вчителя, він поступово опановує умінням слухати і запам’ятовувати пояснення вчителя, спостерігати і виділяти основні особливості досліджуваних об’єктів, об’єднувати і узагальнювати факти, застосовувати отримані висновки до вирішення конкретних завдань. Одночасно з цим під керівництвом вчителя він опановує певним стилем роботи – навчається більш чітко визначати співали своїх дій, свідомо вибирати доцільні способи їх здійснення, розчленовувати виконання завдань на ряд приватних дій, послідовно здійснювати їх, правильно оцінювати отримані результати, наполегливо долати виникаючі під час роботи утруднення, розкривати їх причини. Виконуючи домашні завдання, учень вправляється у самостійному виконанні і контролюванні цих же дій.
Особливо важливе місце в шкільному навчанні займає формування в учнів трудових умінь, навичок і звичок в процесі політехнічного навчання. У початкових класах учні опановують трудовими вміннями і навичками на уроках ручної праці, навчаючись виготовляти найпростіші вироби з паперу, картону, тканини, пластиліну і з інших доступних дітям (з обробки) матеріалів. У V-VII класах школярі опановують більш складними трудовими навичками, вивчаючи процеси обробки дерева і металу в шкільних навчальних майстерень і виконуючи практичні завдання з фізики, хімії, біології та інших шкільних предметів. У старших класах засвоюються спеціальні трудові навички під час виробничої практики. Зміцнюючи придбані в школі трудові вміння і навички, виробнича практика одночасно дає можливість учням ознайомитися зі спеціальними видами праці, допомагає перевірити наявний запас знань, умінь і навичок, виявляє схильності і здібності учнів, допомагає їм більш обґрунтовано вибрати професію після закінчення школи.
Поряд з оволодінням загальними і спеціальними способами виконання трудової діяльності особливо важливе значення на всіх зазначених трьох етапах має освіту в учнів звички відповідально ставитися до виконуваних трудовим завданням, правильно організовувати робоче місце, дбайливо поводитися з робочими інструментами, матеріалами та машинами, раціонально розподіляти дії в часі по їх змісту і взаємин з іншими діями, систематично контролювати виконувані дії з точки зору їх відповідності вимогам, що пред’являються до процесу і продукту праці, успішно долати труднощі на основі з’ясування їх причин та вдосконалення своїх умінь, проявляти ініціативу і творчість у напрямку поліпшення методів праці та підвищення його продуктивності. Правильно формовані і закріплюються в школі звички стають по закінченні школи стійкими формами поведінки, перетворюються на відносно стійкі черги особистості.